Учитель – основний чинник у реформуванні освіти. Від нього , його знань і умінь залежить якість змін, яких чекають від школи. Саме вчитель має здійснювати розвиток гармонійної гуманної особистості. Учень із об’єкта навчання має перетворитися на суб’єкта, який буде не тільки сприймати знання та виробляти вміння та навички, а творчо застосовувати їх у своєму житті.

   Змінюються орієнтири освіти – змінюється і сам учитель, мета і завдання його освітньої діяльності. Тому сьогодні гостро стоїть проблема самоосвіти вчителя.

Самоосвіта – це одна з форм самостійної індивідуальної роботи з набуття знань з урахуванням особистих інтересів, нахилів потреб загальноосвітньої школи, відомостей із різних джерел, додатково отриманих у базових навчальних закладах.

Відмінною рисою самоосвіти педагога є те, що результат такої роботи – розвиток учнів, а не лише самовдосконалення в професійному та фахових рівнях.

Формами самоосвіти педагога є:

• поглиблена підготовка до уроків;
• виконання до курсових та міжкурсових завдань;
• заняття на очно-заочних курсах;
• виступи на семінарах із доповідями;
• систематичне читання книг та періодичних видань.

   «Учитель готується до хорошого уроку все життя. Така Духовна і філософська основа професії і технології нашого труда: щоб дати учням іскорку знань, учителю потрібно увібрати ціле море світла», - сказав В.Сухомлинський. І це справді так. Хороший вчитель завжди у пошуку, творчу особистість може виховати тільки творча особистість.

Авторитарна, примусова педагогіка відходить у минуле, бо вона не забезпечує дитині свободи вибору діяльності, ґрунтується на зовнішній мотивації і примушуванні. Суб’єктно – суб’єктні ж стосунки, особистісно-зорієнтоване навчання вимагають від вчителя знань з психології, дидактики, філософії.

Як же раціонально спланувати самоосвітню діяльність, щоб мати ефективний результат? Адже особливістю самоосвіти вчителя є те, що результатом цієї діяльності виступає ефект розвитку учня, а не тільки особисте та професійне самовдосконалення вчителя.

Щоб учитель мав зрілу мотивацію на самоосвіту і саморозвиток, потрібно, щоб у нього, по-перше, було адекватне уявлення про свою діяльність і особистість; по-друге, щоб він знав ті вимоги, які ставить перед ним як професіоналом суспільство. Співвідношення особистої діяльності, своєї особистості з ідеальною моделлю вчителя і стане тим стимулом, який спрямовує вчителя на самоосвіту і саморозвиток.

Проблема самоосвіти вчителя в контексті його професійної самосвідомості має такий поступальний рух:

Головними мотивами самоосвіти вчителя є:

• бажання вдосконалювати слабкі сторони свого викладання;
• поглиблення знань з питань, які викликали інтерес;
• теоретичне осмислення і узагальнення передового педагогічного досвіду тощо.

Етапами організації самоосвіти педагогів-предметників є:

• І етап – установчий. Налаштування педагога на самостійну роботу; вибір мети роботи, виходячи з науково-методичної теми, формування особистої індивідуальної теми, осмислення послідовності своїх дій;
• ІІ етап – навчальний. Педагог ознайомлюється з психолого-педагогічною та методичною літературою з обраної проблеми освіти;
• ІІІ етап –практичний. Відбувається накопичення педагогічних фактів. Їх добір та аналіз, перевірка нових методів роботи, проведення експериментів. Практичну роботу педагога супроводжує вивчення літератури;
• IV етап – етап теоретичного осмислення. Здійснюється аналіз та узагальнення накопичених  педагогічних фактів. На цьому етапі доцільно організовувати колективне обговорення прочитаної літератури, творчі звіти про перебіг самоосвіти на засіданнях МО, відвідування відкритих уроків з обраної проблеми з наступним обговоренням.
• V етап – підсумково-контрольний. Педагог має підбити підсумки своєї самостійної роботи, узагальнити спостереження. Оформити результати. Головним тут є опис здійсненої роботи та встановлених фактів. Їх аналіз, теоретичне обґрунтування результатів. Формування загальних висновків та визначення перспектив у роботі.

Вибір теми самоосвіти залежить від результатів аналізу своєї діяльності. Але вчитель не завжди може вибрати правильно напрям самоосвіти. Насамперед, це залежить від самооцінки вчителя. Психологи дослідили: чим нижча точність уявлення вчителя проте, як його оцінюють колеги, учні, адміністрація, тим вища його самооцінка. Як свідчать психологи, неадекватність самооцінки призводить до неадекватності поведінки. Так, людина, у якої спотворене уявлення про себе , не вважає за потрібне вдосконалювати себе ( завищена самооцінка) або орієнтує свій саморозвиток у хибному напрямі, намагаючись розвивати ті сторони своєї діяльності, які вже є достатньо розвиненими, і не враховує ті недоліки, які їй справді притаманні ( занижена самооцінка ). Тому головне місце в керівництві самоосвітньої діяльності вчителів посідає адміністрація школи, яка допомагає їм усвідомити свої достоїнства і недоліки та організувати названу діяльність.

Роботу з означеної проблеми адміністрація школи розпочинає зі всебічного аналізу підсумків попереднього навчального року: аналізується якість відвіданих і відкритих уроків, проведених засідань методичних об’єднань, педагогічних рад, роботи творчої групи, школи молодого вчителя, роботи семінару-практикуму.  На основі цих спостережень формулюються завдання поточного навчального року: назначається коло філософських, психолого-педагогічних, методичних проблем, над яким потрібно працювати  колективу. Вивчаються особисті утруднення вчителів, які можна діагностувати за спеціально складеними анкетами, наприклад:

Аналіз професійних утруднень учителя

Прізвище, ім’я, по батькові

Педагогічний стаж

У педагогічній  роботі мені важко:

Крім усвідомлення своїх професійних утруднень учитель мусить також адекватно оцінювати свої особистісні якості, вивчаючи психологічний клімат шкільного колективу, уміння вчителя спілкуватися, його індивідуальні якості, здатність до творчої праці тощо.

На основі перелічених та інших даних можна спроектувати самоосвітню діяльність учителя, бо, як сказав К.Ушинський: «Розширювати свої знання можна тільки тоді, коли дивишся прямо у вічі своєму незнанню».

Система самоосвітньої роботи вчителя передбачає:

• поточне і перспективне планування;
• підбір раціональних форм та способів засвоєння і збереження інформації;
• оволодіння методикою аналізу і способами узагальнення свого та колективного педагогічного досвіду;
• поступове освоєння методів дослідницької та експериментальної діяльності.

Отже, адміністрація школи на основі діагностики намічає основний напрямок колективної самоосвітньої роботи, формулюючи загальношкільну проблему. Визначивши її, адміністрація на початку навчального року допомагає вчителям сформулювати теми самоосвіти і форми роботи.

Форми проведення можуть бути різними: теоретичні семінари-практикуми, психологічні семінари, психологічні тренінги, круглі столи, індивідуальні консультації тощо.

Проектуються також  і форми контролю за самоосвітою вчителя. Це наприклад творчі звіти вчителів, анкетування, відкриті уроки, методичні фестивалі тощо.

Заступник директора з навчально-виховної роботи складає списки рекомендованої літератури та створює банк даних з окремих проблем, допомагає в складанні планів самоосвіти вчителів, рекомендує алгоритм роботи кожного вчителя за такою схемою.

1. Підготовчий етап:

-  самоаналіз професійної діяльності;

- визначення ступеня розриву між реальним рівнем компетентності й вимогами суспільства до рівня педагогічної діяльності;

- вибір теми, планування форм роботи.

2. Творчий етап:

- осмислення, узагальнення вивченої літератури;

- експериментальна перевірка нових ідей;

- проведення відкритих уроків;

- самоконтроль ефективності діяльності.

3. Аналітико-узагальнений етап:

- аналіз виконання поставлених завдань;

- самооцінка, визначення перспектив упровадження одержаних знань;

 - творчий звіт.

Підсумком цієї діяльності вчителя будуть нові знання, які мають слугувати творчим цілям педагога.

Показником ефективності педагогічної самоосвіти – це насамперед якість організованого вчителем навчально-виховного процесу та професійно-кваліфікаційне зростання педагога.

«Мало накопичувати знання, потрібно розповсюджувати їх якомога ширше і застосовувати їх у житті», - ці слова М.Рубакіна, відомого російського бібліографа і письменника стосуються і самоосвітньої діяльності вчителя, результатом якої є творче зростання учнів.