Якщо тему виступу сформулювати як проблему і в кінці речення поставити знак питання, то відповідь буде однозначною – так. Чим вищий рівень професіоналізму, тим менше помилок  допускає вчитель, виконуючи функції вчителя-вихователя, а таких функцій на нього покладається п’ять (за Кузьминським А.І.):

 1) виховна — передбачає здійснення цілеспрямованого впливу на особистість з метою створення оптимальних умов для її всебічного гармонійного розвитку;

2) навчальна, яка виявляється в організації учнів з метою оволодіння знаннями, уміннями та навичками, забезпечення умов для інтелектуального розвитку особистості, оволодіння методами самостійної пізнавальної діяльності;

3) організаторська — полягає в необхідності організації дитячих колективів на пізнавальну і суспільну діяльність;

4) оберігаюча — учитель має бути хранителем і транслятором загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей, оберігати підростаюче покоління від руйнівних впливів деструктивних сил, розумно будувати гуманістичну систему виховання;

5) інформаційна — передбачає поширення педагогічних знань серед батьків, працівників соціальної і виробничої сфер.

Безумовно, щоби оволодіти досконало вмінням виконувати всі ці функції, необхідний час, досвід. Але, як відомо, досвід -  справа набуткова.

Так, досвід зменшує ризик педагогічної помилки, але не усуває від неї взагалі. В нашій професії вони також трапляються, але я далека від думки, і, скоріш переконана в тому, що можливі помилки в моїх колег не призводять до педагогічної занедбаності. Навпаки, саме педагогічно занедбані діти є перешкодою до якісного виконання всіх функцій вчителем-вихователем. Вважаю, що слід відрізняти поняття «педагогічна занедбаність» і «поведінкова розбещеність» учнів. Слова чимось схожі, але сутність і методи викорінення розбещеності і занедбаності дещо різна.

 Які психолого-педагогічні якості вчителя-вихователя визначають його професіоналізм?

В процесі підготовки  до педагогічної ради, я спілкувалась з колегами з метою виявлення їх розуміння провідних психолого-педагогічних якостей  вчителя-вихователя.

Провідними якостями були визначені:

1) любов до дітей;

2) чесність, совісність, справедливість, об'єктивність;

 3) витримка, стриманість, терпеливість;

4)організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом;

5) всебічна розвиненість, ерудованість;

6) принциповість і вимогливість.

               До цього переліку слід додати ще:

1) оптимізм, любов до життя;

2) чуйність, емпатійність, гуманне ставлення до людей;

3) творчий склад мислення;

4) тактовність;

5) почуття національної гідності.

              Перелік  якостей не маленький, але ж і сутність нашої професії вимагає від вчителя постійної роботи над собою, кожного дня підніматись все вище і вище у своїй майстерності, оскільки виховуємо найцінніше у світі – Людину.

    З цього приводу К.Д. Ушинський писав: "Усяка практична діяльність, що прагне задовольнити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно людині і становлять виключно риси її природи, — це все мистецтво. У цьому розумінні педагогіка буде, звичайно, вищим із мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини і людства — їхнє прагнення до вдосконалення у самій природі: не до вираження довершеності на полотні або в мармурі, а до вдосконалення самої природи людини — її душі і тіла, а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина".

  Звичайно, щоби залишатися професіоналом, треба кожного дня вправлятись в цьому. Якщо комусь здається, що можна не працювати вчителем півроку – рік – два, або сидіти днями читати книжки з педагогіки, а потім прийти в школу і бути майстром – переконана, що таке не відбудеться. Тому, що крім якостей, які притаманні педагогу-вихователю ще треба відточувати вміння педагога. А це можна зробити тільки в практичній діяльності. Братам Кличкам, які володіють майже всіма поясами, які свідчать про їх професіоналізм, тим не менше приходиться раз на пів року доводити, що вони не втратили свого рівня. Так і вчитель, оволодівши комплексом вмінь, притаманних його професії повинен постійно їх вдосконалювати в своїй практиці.

  "Мистецтво вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, — зауважував A.C. Макаренко, — але це спеціальність, якої треба навчитися, як треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта".

  Вчитель виховує і вмінням одягатися з урахуванням індивідуальних особливостей і професійних потреб; і вмінням володіти своїм психічним станом, своїм тілом; вмінням володіти культурою професійного мовлення;  жестами та мімікою; вмінням  ходити, стояти, сидіти;  уміннями психотехніки.

  Коли учні в учителеві будуть бачити саме Вчителя, а не подружку чи «класну тьотку» або «свого парня», або чого гірше «базарну бабу» чи «зібрання всіх болячок», то й сприйняття навчального матеріалу, а тим більше оцінка результатів навчально-пізнавальної діяльності будуть адекватними. 

  Коли самі вчителі не будуть піддавати сумніву оцінку, виставлену учневі, і тим більше обговорювати це в присутності учня ( пам’ятаючи про  такі якості, як витримка, тактовність), то й авторитет такого вчителя буде не сумнівним, а справжнім.

   Коли ми будемо поважати один одного, не з’ясовуючи при учнях стосунків, не обговорюючи колег в присутності учнів, то ваше слово для учнів і їх батьків буде вагомим.

 Краще хай довше учням здається, що вчителі не їдять, не сплять, не ходять в туалет, що вони, як янголи.  Хай подовше учень соромиться підняти очі на вчителя і думає про те, як до нього підійти, ніж розвалившись на парті «випльовує» односкладу відповідь, або ллє клей на голову.

Тобто професійний, майстерний вчитель – це авторитетний вчитель.

  В руках авторитетного вчителя оцінка, як скальпель в руках авторитетного хірурга.  Авторитету ми віримо.

  Об’єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності, досвід емоційно - ціннісного ставлення до навколишньої дійсності. Об’єктом оцінювання рівня вихованості має бути поведінка  учня.

Всі вчителі знають рівні навчальних досягнень, критерії, за якими оцінюються ці досягнення, і, відповідно до них, норми оцінок. Але суб’єктивізму і формалізму в цьому процесі ще досить багато:

• виставляються оцінки не за наявний рівень знань, умінь та навичок, а  за інерцією, зважаючи на попередні успіхи або невдачі
•  допускається вплив на оцінку інших чинників (поведінки на уроці та ін.);
• виставляються оцінок заради оцінок (так зване накопичення);
•  допускається невмотивованість оцінок;
• орієнтування на середній бал.

Наше ж завдання - спонукати учнів до пізнавальної діяльності, сприяти їх самостійності та активності, свідомому засвоєнню знань, умінь і навичок. Від професіоналізму вчителя залежить успіх на даному напрямку роботи.

  Ще складніше виставити оцінку за поведінку, бо це майже оцінка самої сутності людини. Тут помилка ще страшніша, ніж помилка в оцінці рівня знань учня.

   Ще В. Сухомлинський вважав, що "найголовніше заохочення і найсильніше (та не завжди дійове) покарання в педагогічній практиці - оцінка. Це найгостріший інструмент, використання якого потребує величезного вміння і культури". І тут, на мою думку, слід виходити з врахування досягнень учня в роботі над собою, а не на його невдачах. Така оцінка буде адекватно сприйматись учнем, якщо її мотивувати: «сьогодні добре це і це, але зверни увагу на…». Ці слова вихованець зрозуміє, «почує душею», якщо вчитель працює над особистістю дитини в одному ключі з батьками. Коли розмовляють з учнем однією мовою, використовуючи, навіть, одні терміни і поняття. Але ж часто буває, що треба складати спеціальний словник, для узгодження слів і понять з мовою батьків. Це також величезна проблема у сьогоднішньому вихованні.

Резюме:

вчитель повинен постійно дбати про свій власний ріст, постійно доводити, в першу чергу - собі, свою професійну майстерність. Для цього в школі є великий арсенал методичних засобів:

- Акцентувати  увагу на роботі динамічних, творчих груп;

- продовжити пошуки шляхів підвищення ефективності перевірки й оцінювання знань учнів;

- продовжити практику проведення педагогічних консиліумів не тільки в 5 класі, а й у наступні роки навчання, з метою внесення корекції в роботу з «важкими» учнями;

- для учнів середньої ланки ввести елементи змагальності  в результативності навчання ( форму розробити на засіданні творчої групи).

    Поява нових освітніх запитів спричинила виникнення  потреби змінити акценти щодо професійних умінь учителя. Особливості життєдіяльності сільського вчителя такі, що вільного часу він має значно менше ніж будь-який міський учитель. Це спричиняє закомплексованість  сільського вчителя, побоювання здаватися недостатньо компетентним, несучасним.

 Давня мудрість проголошує: «Хто стоїть на місці, той відстає». А хто не хоче відставати, мусить рухатися вперед і не зупинятись, досягнувши вершини, а підійматися вище. У цьому і полягає основна місія сучасного вчителя. Уже не досить бути на уроці та поза ним актором, режисером, діловодом, диригентом, дипломатом, психологом, новатором і компетентним фахівцем. Модель сучасного вчителя передбачає готовність до застосування нових освітніх ідей, здатність постійно навчатися, бути в постійному творчому пошуку. Ці риси не видаються  додатком до диплома про педагогічну освіту, вони формуються в щоденній учительській праці.

   Оскільки урок – це головний простір для вчителя та аналітичної роботи адміністрації школи, на шкільному етапі діагностики звичний для кожного  адміністратора внутрішньо шкільний  контроль вже є видом діагностики професійної компетентності педагогічних працівників. Адже, за словами В. Сухомлинського, учитель повинен більше працювати не на уроці, а готуючись до нього . Спостереження й вивчення документації, бесіди , анкетування та їх правильний аналіз допомагають  нам визначати рівень майстерності вчителя. Проаналізувавши отримані результати , визначивши рівень майстерності вчителя, ми доцільно використовуємо критерії якісних результатів діяльності вчителя, які  допомагають  здійснювати своєрідний моніторинг того, наскільки творчо працює вчитель. Всім добре відомо, що у творчого вчителя творчі діти. Це яскраво просліджується і в роботі наших колег. Вивчаючи систему роботи вчителя географії і біології Невмержицької О.А., ми бачимо її професійний зріст від вчителя другої категорії до вчителя вищої категорії, до вчителя, який представляє свої матеріали на  педагогічних виставках і творчих конкурсах. Не відстають від вчителя і його учні. Проаналізувавши навчальні досягнення учнів з географії та біології за останні три роки, слід зробити висновок, що середній бал по предметах збільшився з 7,2-8 до 7,8-9, якісний рівень знань збільшився з 50 до 80%. На протязі останніх років учні Оксани Аполінарівни є кандидатами МАН і приймають участь у районних предметних олімпіадах. Яскравим прикладом зростання професійної майстерності вчителя є набуття досвіду  вчителем української мови та літератури Соломко І.Е., яка тільки завершила навчання в школі становлення молодих вчителів ( стаж роботи --6 ) і показує неабиякі досягнення у своїй роботі. Провівши моніторинг рівня знань учнів з української мови та літератури, ми впевнено робимо висновок про зростання середнього балу учнів з 6,3-7 до 6,9-8 , якісного рівня знань  з 45 до 67% у розрізі окремих класів. Ірина Едуардівна приймає участь у творчих конкурсах, пише замітки до місцевих видань, в цьому році представила матеріали на педагогічну виставку  і при цьому у своїх  учнів розвиває творчі здібності. Саме її вихованці є призерами   районного етапу  конкурсу знавців української мови ім. П.Яцика ( учениця 8  класу  Корнійчук  Каріна – 1 місце), активними учасниками Шевченківського літературного конкурсу …

  Як бачимо , наші вчителі готові до постійного зростання, до творчості. І хоча , на жаль, сільський вчитель змушений віддавати значну частину часу веденню домашнього господарства, позитивна оцінка діяльності обов’язково приводить до усвідомлення необхідності постійної самоосвіти. А оскільки навчати самого себе значно складніше, ніж когось, тому ми, адміністрація школи, постійно здійснюємо методичний супровід самоосвіти вчителів. Психологи довели, що кожна особистість потребує досягнень. Більше того, прагнення до успіху – процес керований, а прагнення до самовдосконалення – процес природний, даний нам від народження. Вагомими є вчасна підтримка, помічений поступ вперед, стимулювання, яке здійснюється через конкурси професійної майстерності, успіхи вчителя, аналіз або моніторинг  результатів учнів.

    У майстерності кожного вчителя відображено його бажання, прагнення та вміння збагачуватися новою інформацією, знаннями та продуктивно їх експлуатувати для досягнення свого успіху та успіху своїх вихованців.  Високий рівень компетентності допомагає вчителю створювати на уроках атмосферу захоплення навчальним матеріалом, захоплюватись успіхами своїх учнів і хвилюватись за дітей, яким важко дається нове, які прагнучи розвиватись, не бояться висловлювати свої думки, які не завжди правильні.

    Навчання вчителя не може зупинятися, перериватися, закінчуватися. К. Ушинський зазначав: «Учитель живе доти, доки вчиться, щойно він перестає вчитись, у нього вмирає вчитель».

Той , хто вчиться сам , зуміє навчити інших – а це для нас основне, саме наша місія, навчити учнів вчитись.